Перечитав «Відкритий лист» колективу редакції /ЗП № 22/ і, як мене ще у школі вчили, виділив ідею, тобто головну/крім фінансування/ думку публікації. Це — таке, для усіх звичне раз у півріччя, звернення до керівників усіх рівнів: «…не забудьте нагадати в своїх колективах про поновлення передплати.» Тобто те, що раніше озвучувалося конфіденційно /«накажіть підлеглим передплатити газету!»/, зараз сказано прямо. Браво, Редакція!!!Не знаю, як було у 1912 році, коли була засноване видіння, а за часів Радянської влади було так, як і зараз – майже уся передплата на «Зорю Полісся» проводилася у примусовому порядку, про що добре відомо і у Владі, і в Редакції, і в Народі.
У Листі підкреслюється, що «Зоря Полісся», це – СПІЛЬНИЙ ПЛІД ПРАЦІ ВЛАДИ І РЕДАКЦІЇ. І це правильно і мабуть є єдиним, про що сказано у Листі чесно. А надалі пишеться про те, у що не вірить ні шановна Редакція, ні рідна Влада,ні простий Народ: «Вона /»Зоря Полісся«/ — дійовий чинник сьогодення, організатор, духовне джерело… Оперативно і ґрунтовно… висвітлює діяльність органів виконавчої влади… Виступає посередником між населенням і владою…»Шановна редакція! Що Ви друкуєте? Побійтеся Бога, якщо не радянського Леніна!!! Який «організатор»? І яке «духовне джерело» купують з під палиці??? Навіть у церкву ходять ДОБРОВІЛЬНО. Щодо іншого, то маємо не газету, а районно-міський довідник, константувальник окремих, як правило, ну дуже позитивних районо-міських подій. Тут читач з радістю дізнається, що батьки міста побували в Леніному, що «Мама – наймиліше слово», що у Борщівській ЗОШ учні разом з гостями виконали пісню «Книги – кращі друзі всіх», що «Хрін – не лише до столу», а для приготування «Риби домашнього посолу» її /рибу/ треба спочатку розморозити, а вже потім почистити та вийняти хребет. Також вражає своєю достовірністю програма телепередач на цілий тиждень аж на 5 каналів.
Якщо б Україною подорожував якійсь вчений місіонер і нарешті прибув у Радомишль, а тут перечитав місцеву газету, то він міг би певне прозріти в тому, що таки можливо в одній окремій місцевості побудувати якщо й не комунізм, але вирішити майже усі проблемні питання, які роздирають усю ІНШУ Україну і дуже непокоїть увесь Світ. Дійсно, адже у нас, згідно матеріалів «Зорі Полісся», а точніше згідно ВІДСУТНОСТІ ТАКИХ МАТЕРІАЛІВ — немає ні наркоманії, ні проституції, ні волоцюг, ні хвороб. Усі міські служби працюють відмінно. Торгові підприємства і ринки не порушують санітарних норм і не реалізують некондиційні продукти харчування і товари. У нас немає безробіття і гроші за працю виплачуються вчасно. Цей НЕСПИСОК можливо продовжити ще і ще. Але справа не в переліку, а в тому, що ніякі критичні матеріали, з визначенням прізвищ /а тим більше прізвищ керуючих товаришів/ конкретних винуватців, у газеті не друкуються. А Народ бажає знати, хто у Владі конкретно відповідає за, наприклад, вирішення питань щодо осіб, які не мають визначеного місця проживання і які заходи з цього питання плануються. Хто відповідає і що планується для недопущення продажу неповнолітнім алкоголю і тютюну. Хто у Владі відповідає за це і коли маршрутні таксі на Київ будуть їздити згідно розпису. І так далі, і так далі. Життєво важливих для усіх мешканців питань, які повинна висвітлювати газета, дуже багато. Я точно знаю, що коли у газеті раз на рік з являється така цікава і правдива інформація, то цей промірник газети передається з рук у руки, питається у сусіда, газетаря. Будуть цікаві і проблемні матеріали – газета буде жити на радість читачам. І ціну на газету можливо буде підвищити від смішної до нормальної /разів у три/.
Тепер головне питання – ЧОМУ ЦІКАВІ І ЗЛОБОДЕННІ ПИТАННЯ НЕ ВИСВІТЛЮЮТЬСЯ НА СТОРІНКАХ ГАЗЕТИ?На це питання можливі тільки три відповіді, чи є комбінація з цих причин: Редакція не спроможна, не бажає, або не має можливості висвітлювати злободенні питання Радомильщини. Щодо спроможності Редакції професійно висвітлювати дійсність відзначу таке. Чисельний склад редколегії мінімальній. Подальше скорочення штату неможливе. Це по-перше. По-друге: аналіз подання газетних матеріалів вказує лише на те, що професійний рівень колективу загалом відповідає вимогам до ЗМІ. По-третє:газета конче потрібна читачам Радомильщини, але не така, де Влада вирішує, що друкувати, а що – ні. Це — той варіант, коли Редакція не може друкувати проблемні матеріали, а лиши такі, що дозволяються Владою. Це ще одне проблемне питання, яке б дуже зацікавило читачів: хто конкретно у структурах місцевої Влади відповідає за газету і на якому владному рівні проходить фільтрація / читай – заборона/ проблемних матеріалів.
А може я помиляюся? І саме редактор «Зорі Полісся» — наша шановна Наталія Адамівна Данилюк — не дає творчого шляху злободенним матеріалам? Це — той варіант, коли Редакція не бажає нічого серйозного робити. До речі, у своїй публікації «Чий хрест несете, хлопці?», Н. Данилюк віщає: «А чому б не назвати привселюдно прізвища тих, хто виробляє самогон?… І т.д.»І далі: «А яка ваша думка, шановні читачі?»А наша думка-питання таке: «Скажіть, будь ласка, а Ви хто, — ЖУРНАЛІСТ, чи БАТЮШКА? Чому б Вам, шановна, особисто не назвати прізвища порушників?»
Очевидно, що істина у занедбанні газети лежить, як завжди, десь посередині: Влада по інерції ще за радянських часів контролює газету, щоб не виносити «сміття» на розгляд Народу, а Редакція не дуже-то і заперечує проти такого насильства, бо теж ще очевидно не забула радянські часи. Ось таким чином і проводиться продуктивна співпраця Влади і Редакції, яка тримає «Зорю Полісся» на межі банкрутства вже років 15, а то і більше. І тому місцеві мешканці являються загалом лише передплатниками газети, а не читачами.
І останнє, Закон карає не лише за скоєний злочин, але і, в певних випадках, за НЕПРИЙНЯТТЯ ЗАХОДІВ особами, які повинні це робити за посадою чи фахом, коли це призводить до негативних моментів. Вважаю, що Редакція «Зорі Полісся» вільно чи невільно, але свідомо не висвітлює на сторінках газети негативні моменти, що породжує у громадян надмірне благодушшя та ейфорію заспокоєння, а порушникам та бракоробам надає своєрідну ліцензію на безкарність. Більше того, Редакція своїми лише слащавими та поховальними публікаціями підриває довіру Народу до Влади, як такої, що не бажає вказувати на недоліки для їх подальшого усунення через Народ.

В.С. Озерянко, Радомишль, Житомирська область